Загадка пані Уляни

Дорогоцінні речі, як то кажуть, треба зберігати в сейфі або в банку. Уляна Артемівна такої аксіоми не знала, бо була ще молодою і наївною, за що і поплатилася, так би мовити, матеріально. Або, як кажуть тепер, здобула досвід. Пані Уляні на досвід було плювати, а от на цінну річ, що одного прекрасного ранку наче випарувалася з її апартаментів - ні. На першому поверсі, у вітальні, перед комином, як на Різдво, зібралася чимала родина пані Уляни та кілька добрих друзів. - Шановні родичі й ви, любі друзі! – Справа в тому, що з моїх апартаментів сьогодні вночі невідомий хтось, або й відомий, підступно вкрав дорогоцінну річ. Тож, я зібрала вас усіх сьогодні, щоб повідомити, що маю замір злодія викрити й покарати! Ви усі під підозрою!

Протягом дня пильне око головної потерпілої й слідчої не пропустило жодного руху в оселі. Обшуки відбулися в усіх кімнатах без виключення,. Поліна Артемівна повернулася пізно і одразу зчинила ґвалт з цього приводу. - Ви, Поліно Артемівно, головна підозрювана на цей момент, - виголосила попередній вердикт їй пані Уляна на вечірньому зібранні. А та, як завжди, тільки закотила очі під лоба і без вибачення вийшла з вітальні. - Що ж, манери – ясне тому підтвердження, - промовила слідча їй услід. – Завтра ввечері буде оголошено остаточний вердикт. Втечу чи неявку я розцінюватиму як добровільне зізнання, - закінчила.

Сон цієї ночі не йшов до Уляни Артемівни. Подумки вона аналізувала й порівнювала усі зачіпки, які накопичила сьогодні за цілий день. Раптом у коридорі почувся шурхіт. Брати Артемовичі тихенько шепочучи і щось тримаючи в руках спускалися сходами вниз. Не втрачаючи дорогоцінного часу, тихенько і босо, пані Уляна покинула кімнату і подалася за Іваном та Максимом. Ховаючись за одвірками та дверями, за шафою та навіть під столом, Уляна Артемівна робила все, щоб підозрювані її не помітили. А прямували вони до виходу, зупиняючись та щось тихо, але ревно, обговорюючи. Біля вхідних дверей вони зупинилися й почали шарити по кишенях Артема Сергійовича, аж не витягли звідти зв’язку ключів.

Ранок приніс радість, а ще головний біль від недоспаної ночі. Справу було розкрито. Уляна Артемівна пишалася собою і не могла втерпіти, щоб не поділитися з рештою родини. Замість вечірніх, пані Уляна скликала збори екстрені, вранішні. - То хто, хто ж злочинець? – нетерпляче запитала Людмила Семенівна. - Терпіння! Зараз ви усе побачите! – пані Уляна махнула рукою і брати Артемовичі підійшли до неї і до столу, накритого до самого долу чорною рядниною. – Цей злочинець проник до моїх апартаментів вчора і викрав мої дорогоцінні коралі! І брати, як по команді, зірвали ряднину зі столу. Під ним, у великій металевій клітці сиділа перелякана білка.